Гортаючи фотоальбом, дивлюся в обличчя предків.
Повіяло щирим теплом від чорно-білих портретів.
Я бачу в їхніх очах радість, і перевтому.
Усе, що було до нас,вмістили старі альбоми.

Фрагменти щастя і сліз у фарбі затертих сепій.
Іду сторінками днів, неначе скошеним степом,
Людина приходить у світ і пише альбом спочатку.
І наше довге життя за мить пролистають нащадки.

Приспів:
Все, що лишиться після нас, тільки гени і фотографії.
Все, що лишиться після нас-пам`ятні епітафії.
Слова і людське тепло, навіть правнукам відгукнеться.
Слова, що на рівні духа, на рівні серця.

Здається, що їхні дні були тільки чорно-білі.
Насправді у них серця то гаснули, то горіли.

Кожен робив добро,і помилявся, звісно,
Хтось клен посадив під вікном. Від когось лишилась пісня.

Гербарій у сторінках. Засохлий листочок клена,
Тримаю його в руках. 

-	Що лишиться тут від мене?
_	Може, потрібні слова, що комусь піднімуть крила?
-	Хай скажуть про мене колись: вона Бога любила…