1 куплет:
Не стримало небо 
Плачу народу дітей своїх
Коли прийшов Бог: 
Не зміг фараон протистояти силі неземній
Чудо, знов за чудом чудо:
Думав Бог, що будуть: вірні діти до кінця
Але! Чудес їм стало мало:
Питає Господь і на очах сльоза:

Припев:
«Де знову ваша віра?
Чому втрачає сили мій народ? 
Невже не знає: Я – Господь!?
Вчора  й навік Той Самий 
Берегти не перестану
Завжди  в руках тримаю:
Чом Мене ти забуваєш?»

2 куплет:
Знову перед ними море: 
«Яке велике горе, це мабуть прийшов кінець життя?»
Серце стискається від болю:
«Чому про мою волю не питаються?»
Скільки ще чудес вчинити, щоб зрозуміли діти:
Ніхто не може так любити!?
Коли ти станеш довіряти?
Це я лиш можу дати, силу, щоб перемагати