1 куплет:
Мы не можем на этой земле
Избежать ни болезней, ни боли.
Наша плоть – это прах, это тлен.
И душа в ней томится в неволе.
Но когда-нибудь свет озарит
В небо птицей взлетевшую душу
Все исчезнет, пройдет, отболит,
И покоя ничто не нарушит.

Припев:
Там, в небесах слышно ангелов пенье,
Там, в небесах, где душа в восхищеньи 
Там, в небесах, где что век, что мгновенье, 
Там, в небесах…
Там, в небесах, мы увидим сиянье,
Там, в небесах, станут явью мечтанья,
Там, в небесах где царит ликованье, 
Там, в небесах…

2 куплет:
Мы не можем, пока мы живем
Избежать ни утрат, ни страданий.
Провожая друзей, сознаём –
Каждый здесь на земле только странник.
Но когда-нибудь встретим мы всех,
Кого здесь со слезами теряли.
И услышим счастливый их смех,
И уйдут навсегда все печали.

3 куплет:
Не дано нам, друзья, никому
На земле видеть Бога глазами.
Мы всем сердцем стремимся к Нему
И мы встретимся за облаками.
Мы увидим Того, кто нас спас,
Кто любовь подарил и прощенье.
Кто поддерживал нас и не раз,
Посылал нам свое утешенье.

1 куплет:
Не уникнути тут, на землі 
Нам ніяк ні хвороби, ні болю.
Наше тіло - це  порох і тлін
І душа в нім, неначе  в неволі.
 Та колись сяйво вмить озорить
В небі чистім оновлену душу-
І все зникне, пройде, відболить
І спокою ніщо не порушить.

Приспів:
Там, в небесах чути ангелів співи,
Там, в небесах,  всі воскреснуть надії
Там, в небесах, де що мить, що і вічність
Там, в небесах ...
Там, в небесах, світло морок розвіє,
Там, в небесах, стануть дійсністю мрії,
Там, в небесах, де хвала безупинна,
Там, в небесах ...

2 куплет:
Не уникнути, поки живі, 
Ні розлуки, ні гіркої втрати.
Кожен з нас на землі мандрівник,
Й доведеться колись  попрощатись.
Та колись ми зустрінемо всіх,
Кого тут зі сльозами втрачали
І почуєм щасливий їх сміх - 
І забудемо сльози й печалі.

3 куплет:
Щастя більшого в світі нема 
Бога бачити на власні очі.
Ми піднімемось з Ним вище хмар,-
Там не буде  вже смутку  і ночі
Ми побачим Того, хто нас спас,
Хто любов  дарував серед лиха, 
Хто підтримував нас,  і не раз
Посилав нам розраду і втіху.

Ірина Матвійчук