1 куплет:
Коли я йшла стежиною земною, 
У темряві не бачила зірок, 
Нікого поруч не було зі мною, 
І власних я лякалася думок. 
Я йшла самотня і не помічала, 
Як небо, прихилившись до землі, 
Дивилося і мовчки співчувало 
Безрадісній, покинутій мені. 

І мріяла я про безхмарне небо, 
Про сонце і про пісню солов’я. 
Не знала я, що всі мої потреби 
Завжди знав Той, Кого не знала я. 

2 куплет:
Коли ж я впала на шляху земному, 
Сама піднятиь більше не змогла, 
А ще далеко йти було додому, 
В якому я ніколи не була. 
Не знала я, що є у світі щастя 
І непритворний спокій для душі, 
Що десь палає вірою багаття, 
Коло якого стомлені усі. 

Мабуть, то був останній заклик неба, 
Той голос, що до мене промовляв: 
"Тепер тобі журитися не треба, 
Що на хресті про тебе Я згадав."